Українска Націонал – Трудова Партія

Кому заважає сім’я?

Сучасна індивідуалізована людина сприймає сім’ю як щось зовнішнє, як частину середовища, у якому їй доводиться вибудовувати своє життя. Виникають аналогії з гуртом знайомих, що поділяють її інтереси і вільний час, з колективом, в якому вона працює і забезпечує собі кошти на проживання, з державою, за законами якої живе.

Тим часом, сім’я корінним чином відрізняється від інших спільнот. Вона не є зовнішнім утворенням, а внутрішньою організацією людини. Можна внутрішньо усунутися і від роботи, і від держави, але залишатися при цьому самим собою. Проте усунутися від сім’ї без того, щоб у твоїй душі щось перевернулося, не вийде. Сутність людини, її внутрішній образ пов’язаний із сім’єю від самих підвалин людської психіки.

Проте у сучасному суспільстві культивується усе, що, так чи інакше, руйнує сім’ю. Сучасна західна (по суті збудована на псевдоцінностях) цивілізація взяла курс на подолання сім’ї, як якогось культурно-соціального атавізму. Творці “нового світового порядку” чудово розуміють, що це веде до руйнації самоідентифікації людини. Для них важливо отримати “нове людство” на уламках людської особистості. Відпочатково сім’я була основним способом організації суспільства. Найближчі родичі трималися разом, а глава сім’ї виконував і політичні функції, будь-яка влада виростала з старшинства в роді. У зростанні популяції сім’я перетворювалася на народ. При цьому людина, відчуваючи себе як частина народу, мала й ближче оточення – найрідніших родичів, дружину, дітей, тобто, знову-таки сім’ю. Сім’я, передавши політичні функції на вищий рівень, сприймає і відбиває в собі пануючу ідеологію державного устрою.

Охолодження традиційної моралі не могло не позначитися на фортеці сімейного інституту. Коли ж експансія іншорасових моральних норм почала вражати європейське суспільство, це породило відповідну поведінку. Дегенеративна ідея прогресу дозволила оголосити патріархальний уклад несучасним і вкласти у свідомість думку про неминучість його скасування.

У ліберальній моралі вкорінено існування і такого документа як шлюбний контракт. Шлюбні стосунки визначаються угодою, вони перестають бути містичною єдністю і стають аналогом спільного підприємства. Контрактна основа сім’ї неминуче передбачає розлучення, таке завершення шлюбу не лише можливе, але і прогнозується з самого початку, отже, – стверджується як нормативне явище.

Наступною метою ліберального терору на сім’ю стали діти. Народжуваність треба планувати – така сучасна установка. При цьому грамотно підібрано ідеологічне виправдання: для того, щоб дитину любили, вона має з’явитись коли на неї чекатимуть. Її повинні чекати, їй мусять радіти, з економічної точки зору сім’я має бути готова до нових витрата. Головна неправда цих слів у тому, що коли до появи дитини готуватися занадто старанно, її просто можна не встигнути завести.

Але ті діти, які вже народилися, не залишилися осторонь ліберальної атаки. Оголосивши “індивідуальність” своєю базовою цінністю, ліберальне суспільство отримало моральне обґрунтування для втручання в життя кожної сім’ї. За ліберальним поняттям дитина має свої права, які можуть порушуватися. А порушниками його прав можуть бути не тільки сторонні люди, але – і навіть насамперед – його батьки. Ліберальне суспільство відіграє проти сім’ї, воно ставить перед собою завдання максимально рано заявити свої права на дитину, відповідно, обмежити вплив батьків.

Домашнє виховання не вітається, дитину навчають сприймати світ певним чином, підказують, які цілі вона має собі ставити, як ставитися до діяльності соціальних інститутів. Зрештою, йдеться про виховання повної лояльності, при цьому батьківська влада була б пережитком феодалізму і виставляється анахронізмом. Традиційна сім’я заважає конструкторам сучасного світу. Вона ніяк не вкладається в культуру, що виховує універсального споживача – егоїстичну, задоволену життям людину без глибоких уподобань – і приречену на тиху ліквідацію.

Автор: Ярема Галайда, м. Бровари