Українска Націонал – Трудова Партія

Мiфи вiльного ринку

В Украiнi, вiдповiдно до спецiального деструктивного плану, був реалiзований свiдомо помилковий принцип “невидима рука ринку сама все поставить на своi мiсця”. У реальностi це означае нескiнченно далеку вiд державного прагматизму безконтрольну стихiю i анархiю в економiцi. Органи влади i управлiння крок за кроком знiмають з себе функцii контролю i регулювання, а також i вiдповiдальнiсть за достаток найважливiших основних стратегiчних систем життезабезпечення держави. Таких, як наявнiсть i якiсть продуктiв харчування в краiнi i ii продовольчiй незалежностi, енергопостачання, транспортнi i житлово-комунальнi структури i комунiкацii, охорона здоров’я i освiта, наука, вiйськово-промисловий комплекс i армiя.

Iдеологи лiберальних реформ заявляли: “щоб навчити людей плавати, треба кидати iх у воду, нехай вчаться випливати самi”. Правда, заяви цi звучали з добре обладнаних “плавзасобiв” вiд людей, прекрасно забезпечених за рахунок iноземних дотацiй. Запропонована реформаторами технологiя “навчання плаванню” прирекла десятки мiльйонiв громадян на зубожiння i деградацiю, а краiну на розорення.

Ринок – сфера перерозподiлу цiнностей, а не iх виробництва. Ринкова економiка дае переваги i прибуток перш за все торговцям, посередникам, перепродавцям i спекулянтам, а не виробникам реальних цiнностей. Рентабельнiсть торгiвлi часто набагато вище за рентабельнiсть виробництва, тому реальне виробництво сьогоднi в Украiнi вмирае, а спекуляцiя процвiтае – головним чином за рахунок гiгантського розпродажу на експорт чорного металу та деяких не вiдновлюваних природних ресурсiв (руда, глинозем) природних ресурсiв.

Шлях у “вiльний ринок” лежав через запровадження “вiльних цiн”, приватизацii держвласностi, i “свободи пiдприемництва”. Затверджувалося, що, де, “вiльнi цiни визначають дiйсну цiну товару – вiн стоiть стiльки, скiльки може заплатити покупець. При високому попитi цiни зростають i з’являеться можливiсть проводити товару бiльше, тодi i цiни знижуються.” Проте, введення цього суб’ективного принципу як абсолютноi iстини – очевидний обман. Цей принцип саморегулювання ринку не абсолютний i не унiверсальний. Вiн позитивно спрацьовуе лише при надлишку пропозицii, а не при дефiцитi, при якому цiну можна завищувати безмежно i отримувати високий прибуток не за рахунок зростання виробництва, а за рахунок суб’ективних чинникiв – панiчних чуток, ажiотажного попиту i iн. Надприбутки, що до того ж виручаються, не обов’язково вкладаються в зростання виробництва, вони можуть пiти на вигiднiшi види бiзнесу – у тому числi на кримiнальнi, або на прорив у владу. А для прикриття масштабiв обману i розмiру наживи створений iнструмент так зв. “комерцiйноi таемницi”: поряд з “вiльними цiнами” це дозволяе встановлювати будь-яку надбавку для витягання надприбуткiв.

Ще один лiберальний мiф свiдчить, що, нiбито, “державна власнiсть менш ефективна, нiж приватна, тому треба все приватизовувати ради бiльшоi ефективностi роботи пiдприемств.” Це також умисний обман, коли втаюеться частина iнформацii – причому, найважливiша. Держава розпоряджаеться держвласнiстю – бiльш менш ефективно, проте (у розумнiй державi) – на користь держави i його населення. Приватний власник використовуе власнiсть, можливо, з бiльшою ефективнiстю, проте виключно в своiх iнтересах, без врахування користi або шкоди для навколишнього середовища, для держави i населення.

Приватизованi пiдприемства, працюючи на користь максимальних доходiв для своiх власникiв, скорочують витрати на оплату працiвникiв, соцiальнi програми i охорону працi. До того ж, приватизованi пiдприемства для максимальних прибуткiв або продають свою продукцiю за кордон, позбавляючи цiеi продукцii Украiну, або вимушують украiнських споживачiв, включаючи навiть державнi стратегiчнi об’екти, набувати цю продукцii за завищеними цiнами, орiентованими на так зв. “вiльнi цiни свiтового ринку”.

I ще один грандiозний обман приватизацii: хто б не був власником пiдприемства – держава або приватна компанiя, ефективнiсть залежить не стiльки вiд власника як такого, скiльки вiд квалiфiкацii i ефективностi фахiвцiв управлiння – менеджерiв, технологiв, директорiв, iнженерiв. Якщо акцii якоi-небудь компанii переходять з одних рук в iнших, для ефективностi роботи зовсiм поважно не це, а якiсть роботи квалiфiкованих керiвникiв. У розумно органiзованiй державi управлiння держвласнiстю цiлком може бути не менш ефективним, чим в приватнiй фiрмi: тi ж менеджери при належному контролi i зацiкавленостi в результатах можуть забезпечити високоефективне виробництво незалежно вiд виду власностi.

То хiба державнi сталаварнi, енергосистеми i хiмiчнi комбiнати, найважливiшi заводи i пiдприемства до приватизацii працювали геть погано? Приватизацiя або розорила багато з них, або змусила працювати на приватникiв, а зовсiм не на користь краiнi i населенню, не заради незалежностi i безпеки держави. Про рiвнiсть форм власностi, декларованоi в украiнськiй конституцii, нiхто i не згадуе. В Украiнi приватизовано майже все, включаючи найважливiшi стратегiчнi ресурси i системи життезабезпечення краiни i населення. Проте, приватизацiя продовжуеться – у найближчих планах передача в приватнi руки Одеського припортового заводу (суперприбуткового) та Укртелекому.

Найпарадоксальнiший ефект приносить приватизацiя у випадках, коли украiнськi пiдприемства продаються iноземцям. Замiсть впровадження передових технологiй i сучасного устаткування для оновлення пiдприемства в украiнськiй власностi, такi пiдприемства, фактично захопленi iноземцями, працюють в дохiд i користь iноземним власникам, використовуючи украiнськi територii, сировину, енергiю i низькооплачувану працю громадян нашоi краiни. Прибуток держави вiд цього – лише якiсь податки у вiртуальних грошах, а реальна шкода величезна i непередбачувана.