Українска Націонал – Трудова Партія

Генетичні інтереси

Наскільки генетично близькі один одному люди з однієї етнічної групи або раси в порівнянні до представників іншої групи або раси? Різні етнічні групи та раси були розділені протягом дуже тривалих періодів і мають характерні відмінні риси. Виходячи з фундаментальних принципів біології, кожна людина зацікавлена в процвітанні своєї унікальної етнічної групи або раси. Інакше кажучи, люди зацікавлені в загальному благополуччі представників своєї етнічної групи або раси приблизно також як батьки зацікавлені в загальному благополуччі своїх дітей. При вихованні дітей батько бажає, щоб його унікальне сполучення генів було передано наступному поколінню і щоб воно процвітало й у такий спосіб мало гарні шанси передати сполучення генів наступному поколінню і так далі.

Захищаючи свої етнічні інтереси, інтереси своєї етнічної групи люди фактично роблять те ж саме – підвищують шанси на благополучне існування в поколіннях своєї етнічної групи. Коли людина процвітає як батько, це теж позитивно впливає на його етнічну групу, оскільки її генетична унікальність одержує підкріплення у вигляді його дітей. Але й коли його етнічна група процвітає в захисті своїх інтересів, він теж розділяє частину біологічного успіху своєї групи. Це справедливо навіть у випадку, коли в нього немає дітей.

Дані висновки справджуються тільки у випадку коли існують конкуруючі представники інших етнічних груп і рас, саме стосовно них визначаються інтереси. При аналізі популяцій у світі виявляються істотні генетичні розбіжності – це означає що інтерес до власних етнічних груп дуже високий, адже він залежить від того наскільки інші “чужі”, наскільки вони відрізняються від нас.

Генетичний інтерес підсилюється зі зростанням числа членів етнічної групи, яке може вимірюватися мільйонами або навіть мільярдами, як у випадку з китайцями – адже чим вище число, тим вище “живучість” даної групи. Таким чином, не можна заперечувати існування генетичних інтересів, і також те, що вони можуть бути дуже серйозними – але як люди діють, щоб захищати ці інтереси?

Одним з наріжних каменів у захисті етнічних інтересів є захист території від імміграції інших етнічних груп. Весь минулий досвід людства аж до сьогоднішнього дня показує що в далекій перспективі територія є найціннішим ресурсом для захисту генетичних інтересів етнічних груп, що контролюють територію. Втрата членів певної етнічної групи, що контролює територію, скажемо, у результаті епідемії або природної катастрофи, тягне втрату “життєвої сили”, але ця втрата не буде критичної, якщо на території або поблизу не присутні інші етнічні групи, тому що чисельність в кінцевому результаті може бути відновлена.

Однак у світі обмежених ресурсів – яким наш світ є насправді, на думку багатьох експертів уже має людську популяцію вище всяких меж – імміграція прибульців з іншим генотипом означає тільки одне – перманентну втрату “життєвої сили”. Так, західні суспільства з гарними економічними можливостями, високим рівнем життя і медобслуговуванням, представляють із себе магніт для імміграційних потоків із всього світу. Через постійну імміграцію і високий рівень плідності іммігрантських етнічних груп відбувається перманентний зсув корінних популяцій в Австралії, Бельгії, Канаді, Франції та Голландії.

Якщо існуюча тенденція збережеться, до середини цього століття припиниться домінування нащадків європейців у Сполучених Штатах; на британських островах це відбудеться трохи пізніше, приблизно до 2100 р. Це означає катастрофічну втрату генетичних інтересів корінного білого населення. У сучасному світі основна маса білих погано підготовлена в психологічному плані, щоб усвідомити свої генетичні інтереси, а отже почати їх захищати. Психологія європейців не пристосована до сучасної ситуації з масовою міграцією і адаптована лише для життя серед індивідуумів з порівняно невеликими етнічними відхиленнями від власних.

Дуже важливим питанням є те, де покласти границі етнічної групи і як ефективно мобілізувати ресурси для просування своїх етнічних інтересів. Захист етнічних інтересів у мульти-етнічних суспільствах є дуже важкою справою, тому що сама держава стає потенційною зброєю в переслідуванні чиїхось інтересів тільки певних груп. Наприклад, зараз на ліберальному Заході, та й в Україні, етнічні меншини мобілізувалися і виробили стратегію впливу на політику держави для придушення більшості – цілком успішну стратегію, як можна переконатися. Агресивні стратегії меншин у багатоетнічному суспільстві приводять до нав’язування хронічного почуття провини за етнічну ідентифікацію і просуванню індивідуалізму серед членів етнічної більшості. Меншини, у силу своєї більш високої мобілізації, можуть мати вплив на культуру набагато більше ніж дозволяє їхня чисельна пропорція, і цей вплив ще примножується, якщо вони мають присутність в еліті. Тому в етнічних інтересах корінної більшості – створення моноетнічної держави, де поняття громадянства засноване, головним чином, на етнічних критеріях.

Доктор Святослав Василенко, Аналітична служба УНТП