Меню
Головна
Новини
Статті
Акції
Фото
Відео
ЗМІ про нас

Організація
Пропаганда
Програма
Ідеологія
Символіка
Бібліотека

RSS
Посилання
Контакти
 Пошук
 
 Контакти
e-mail:

WWW:
untp.org.ua

тел.: +380977212521

 Наша кнопка



 Партнери






 Реклама
СМЕРЕКА

 Лічильники





 Комерційна реклама

Першопричини глобальної кризи

У 60-х роках західні країни відмовились від старої Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів без визначених паритетів. Таким чином, система, з одного боку, лишилась стабільності, а з іншої – курси, які постійно коливались, у рази збільшили поле діяльності для валютних спекуляцій. Наступним кроком тим же шляхом була глобалізація, в особливості зниження національних бар’єрів задля просування короткострокового грошового капіталу. Непередбачувана за своєю спекулятивною сутністю, вона ще більше розхитала систему та породила кризи нового типу, які були викликані стрімким відтоком капіталу з країни чи з регіону. Перша така криза виникла у Південнно-Східній Азії у кінці 90-х років, зачіпила РФ та поставила на межу банкрутства один з найбільших інвестиційних фондів Нью-Йорку.

У 80-х роках ще два нововведення сприяли зростанню розриву між спекулятивною та реальною економікою. З’явились та стали стрімко помножуватись нові види спекулятивних цінних паперів – так звані похідні – свопи (договори про обмін активів та пасивів на аналогічні активи й пасиви з метою подовження або зменшення строків погашення, або з метою підвищення чи зниження процентної ставки з тим, щоб максимізувати доходи чи мінімізувати збитки) та опціони (договори, за якими покупець одержує право (але не обов’язок) купити або продати актив за заздалегідь зазначеною ціною) різного роду. Первісно з’явившись як інструменти страхування від фінансових ризиків, ці контракти стали улюбленими об’єктами фінансової спекуляції. Загальна вартість таких оборудок до 2008 року зросла до неймовірної цифри – у середньому у сотні та тисячі трильйонів за день. Лише в США ринок похідних виріс порівняно з 2002 роком у п’ять разів – із 106 трильйонів до 531 трильйону. Ця цифра більш ніж у 35 раз перевищує весь валовий продукт США. Про те, до чого це може призвести у різні часи попереджали найбільш відомі американські фінансисти: Сорос, Рогатін, Баффет. Рогатін, наприклад, назвав їх «потенційною водородною бомбою», а Баффет – «фінансовою зброєю масового знищення».

Тоді ж з’явились та швидко поширились нові фінансові фірми – хедж-фонди (приватні, не обмежені нормативним регулюванням інвестиційні фонди, недоступні широкому загалу), що на відміну від традиційних фінансових організацій не підлягають ніякому державному регулюванню. Саме вони стали центром торгівлі похідними, хоча останнім часом цим займаються також звичайні банки, біржеві та страхові компанії, розраховуючи на високі та швидкі прибутки.

У кінці 90-х років у США відбулась ще одна подія – було скасовано прийнятий у 30-х роках минулого сторіччя закон Гласса-Стігала, який забороняв комерційним банкам займатися діяльністю інвестиційних банків, тобто розміщувати цінні папери та торгувати ними. Відповідно інвестиційні банки не могли виконувати функції комерційних банків, тобто приймати депозити та видавати кредити. Такий розподіл вважався необхідним для обмеження спекуляцій банками і тим самим мав запобігти повторенню великої фінансової кризи 1929-1930 років. Цього розподілу дотримувались майже 60 років, але врешті решт фінансові магнати з Уолл-стріт наполягли на його скасуванні в ім’я ринкової свободи. Стабільність принесли у жертву олігархічній ідеології.

Вся ця тривала «еволюція» і підготувала сьогоднішню глобальну фінансову кризу. Почалась вона з приватної спекулятивної бульбашки – кризи житлового будівництва та іпотеки (кредиту отриманого під заставу нерухомості) у США. Бульбашка ця роздувалася роками з вини Федеральної резервної системи (ФРС), яка небезпідставно підтримувала цей бум заради штучного продовження економічного підйому у політичних інтересах адміністрації Буша.

Американська адміністрація не боролась з корінними наслідками кризи. ФРС протягом декількох місяців знижувала облікову ставку, але це допомагало підтримувати загальніпоказники статистики, не оздоровлюючи прицьому фінансову сферу і не огороджуючи її від спекуляцій. Уряд та ФРС спокійно дивились, як один за одним великі банки списують десятки мільярдів поганих кредитів та цінних паперів, ніби розраховуючи, що фінансова криза розв’яжеться сама по собі. Тим часом почала роздуватись, а потім луснула ще одна спекулятивна бульбашка. Грошовий капітал, що накопичився в іпотеці не знайшовши собі іншого застосування, хлинув у спекуляцію біржевими товарами. Нафта, звісно ж, опинилась у перших рядах. Гра на підвищення була інспірована чутками про значний рост споживання нафти у Кітаї та Індії. На додачу до реального виник надмірний фіктивний попит. У результаті ціна на нафту зросла із 100 доларів за барель на початку 2008 року до 147 доларів на початку липня. Після цього фіктивний попит почав стрімко зникати, чергова бульбашка лопнула, і ціни покотилися до низу. До середини жовтня вони знизились до 83 доларів за барель.

У той час, як спекулятивний капітал зник із нафти, він йшов на валютний ринок, створюючи неочікувано високий попит на долари. До цього часу долар, що декілька років поспіль падав по відношенню до євро та інших валют, став стрімко зростати. З найнижчої точки 1,59 долару за євро він у короткий термін зріс до 1,36 чи на 16,9%. Це є неприроднім, враховуючи що саме США все ще залишаються епіцентром фінансової кризи. Якщо це ще одна бульбашка, то долару загрожує черговий провал. Такий перебіг подій загрожує світовим фінансам нові непередбачені наслідки.

доктор Святослав Василенко, Аналітична служба УНТП



Усі статті

Новини від RedTram

 Цікаве

Полон


Що таке націоналізм


Наше розуміння соціалізму

 Комерційна реклама
© УНТП 2005-2008
Передрук матеріалів лише з посиланням на www.untp.org.ua
Думки авторів не завжди поділяються редакцією.